Спроба осмислити те, що осмислити неможливо

досвід повномасштабної війни в Україні, що триває вже два роки

Головна Богослов'я Спроба осмислити те, що осмислити неможливо

 

Коли я отримав завдання поділитися думками, які допомогли б осмислити повномасштабну війну в Україні, зіткнувся з низкою викликів. По-перше, осмислення такого травматичного досвіду краще давати з боку. Ми пережили занадто багато болю, щоби претендувати на обʼєктивну оцінку з мінімумом емоцій і фокусом на цифрах й аналітиці. Особисто в мене емоції зашкалюють, тому я геть не обʼєктивний. По-друге, осмислення вимагає кваліфікації та розуміння, а я навіть близько не експерт. Маю визнати, що останнім часом мене коробить від цього слова. Не знаю чому (!), але помітив за собою неприязнь до цього статусу. Чергова думка експерта? — Геть! Мабуть, час мені йти до мозкоправа. Потім, я так сильно від усього втомися, що думати глибоко просто немає сили. Врешті, повномасштабна війна — така подія, яку просто неможливо осмислити. Я маю на увазі не причини й наслідки, а досвід болю, який ніяк не помирити зі здоровим глуздом, який межує з божевіллям, нелюдяністю й навіть зі спробою заперечити дійсність, адже мозок і далі твердить, що такого не мало б статися в жодному всесвіті, де є моральні орієнтири. Буча, Ірпінь, Маріуполь та багато інших міст навічно записали на сторінках своєї історії послання, які я не можу прочитати ні вголос, ні про себе. Якщо чесно, я вже почав шкодувати, що погодився на цей невеличкий проєкт. Намагався вигадати виправдання та навіть знайшов вагомі причини, проте жодна з них не виявилася достатньою для відмови. Тому текст все-таки буде. У ньому я поділюся роздумами, які актуальні особисто для мене. Це буде набір тез, а не цілісна узгоджена стаття. Так дещо простіше висловити думки, і це все, на що зараз стає сил.

 

 

Для когось війна, а для когось — незручна подія, що руйнує всі плани

 

Так завжди було й буде. Подивишся, у когось у країні війна й він щосили вкладається в перемогу, а в когось, здається, ніякої війни немає, тому він просто перечікує. На жаль, ось вона дійсність. Проте не варто сильно засмучуватися, адже більшість людей в Україні далі борються за свою свободу й не чекають, коли хтось це зробить замість них. Я вирішив надихатися прикладами свідомості та відповідальності, а не засмучуватися через приклади байдужості.

 

 

Мир гідний боротьби

 

Зло ніколи не буде знищено в цій історії. Чи варто тоді боротись? Акції, революції, жертви, злидні, біль, надії, які приречені на розчарування. Стільки сил та боротьби. Стільки страждань, людського життя, руйнувань. Чи варто взагалі боротись? Невже все безнадійно? Моя відповідь — однозначно варто! Щоразу, коли зло відкидається зі своїх позицій, нехай навіть на якийсь час, — це варто боротьби, інакше воно поглине все навколо. Ця боротьба не лише уособлює мету, а і являє нашу ідентичність. Добрі люди, Божі люди, сильні, справжні, спину яких тримає хребет, а не желеподібна маса, просто не зможуть інакше. Коли вони бачать зло, вони реагують. Уся наша боротьба показує, ким ми є.

 

Якщо виклики й боротьба тривають і далі, отже, після хеппі енду зʼявляються наступні боротьба та виклики. Так буде завжди, поки є продовження.

 

У дитинстві я мав травматичний досвід. Зараз потрібно, щоб ви зосередилися й уявили цю ситуацію, інакше ви мене не зрозумієте. У 1992 році вийшов чудовий анімаційний фільм «Аладдін». Він викликав багато незабутніх переживань і, звичайно ж, завершився хеппі ендом. Коли 1994 року вийшло продовження «Аладдін 2: повернення Джафара», окрім сумнівної якості, було ще дещо, й емоційно мене це надзвичайно вразило. Знадобився час осмислити, що трапилося. Аж ось мене немов вдарила блискавка: я усвідомив, що насправді після першої частини мультфільму не було жодного хеппі енду. Якщо виклики й боротьба тривають і далі, а їх в «Аладдіні 2» було чимало, отже, після хеппі енду зʼявляються наступні боротьба та виклики. Так буде завжди, поки є продовження. Для мого молодого розуму, який тоді ще не зміцнився завдяки формувальному впливу богословської думки легендарних Еріксона і Грудема, це був неймовірно болісний удар. Болісний, проте він підштовхнув дорослішати. Цей досвід став початком формування фундаментального біблійного твердження — поки існує цей світ, боротьба триває, і за все добре завжди треба битися. І все ж боротьба, яка лежить перед нами, не знецінює колишніх досягнень, навіть якщо дуже важко. 

 

 

Наша боротьба не тільки духовна, а й фізична

 

У романі «Переландра» К. С. Люїса, головному герою Ренсому доручено попередити гріхопадіння на планеті Переландра, щоб не сталося, як на Землі. Божі ангели виряджають Ренсома на Переландру, але не пояснюють, що саме йому треба там робити. Прибувши на іншу планету, Ренсом зустрічає «Єву» Переландри, яку одержимий вчений із Землі, Вестон, намагається всілякими хитрощами переконати не слухати Творця. Ренсом, навпаки, протистоїть намовлянням Вестона, але виходить у нього погано: приємну брехню просувати легше, ніж незручну істину. Ренсом не знає, що робити, та у відчаї питає: «Чому ж не стається диво?». Переказувати Люїса не можна, треба читати оригінал, тому одразу до суті. Долаючи важку боротьбу у своєму розумі, яка нагадує боротьбу Христа в Гетсиманському саду, Ренсом усвідомлює, що він і є цим дивом, і що через нього Бог змінює ситуацію. Усе, що йому треба робити — боксувати з людською оболонкою, усередині якої живуть демони. Герой говорить собі: «Ну звісно, битва з дияволом може бути виключно духовною… тільки дикуну спаде на думку навкулачки битися з ним. Якби ж усе було так просто». Зрештою, усе й справді так просто: йому треба просто битися кулаками з диявольською силою: «Він із жахом усвідомив, що фізична дія, яка була потрібна від нього, має сенс та надію».

 

 

Християнська спільнота часто не приділяє належної уваги богословʼю творіння

 

Я ще більше переконався, що християнська спільнота часто не приділяє належної уваги богословʼю творіння. У біблійній розповіді світ не розділений так грубо на духовний і матеріальний — це все частина одного цілого. «Наша боротьба не з тілом і кровʼю» апостола Павла (Еф. 6:12) стосується методів, а не сфери впливу. Фізична війна не оминає фізичних християн. Отож, якщо ворог лізе до нас у дім, щоб вбити наших близьких, треба дати йому відсіч із «любовʼю», та ще й так, щоб різні дурні думки ще довго не поверталися в його голову.

 

 

Нам треба боротьба, яка має червоні лінії, за які ми не будемо виходити, інакше зруйнуємо себе

 

Ми маємо добру мету, проте методи можуть бути різними. Одні методи відповідають нашій меті, а інші ставлять під сумнів увесь сенс боротьби. Тут я говорю про те, щоби нам самим не захлинутися гордістю, ненавистю й жорстокістю. Як це зробити, як захиститися від цих демонів у часи болю, страху й мороку, я, чесно кажучи, до кінця не знаю. Але знаю, що це необхідно зробити, інакше ми втратимо себе, втратимо те, що означає бути людьми, перестанемо бути українцями. Є ракова пухлина, тож її треба видалити. Нехай скальпель і далі буде зброєю хірургічного втручання та не стане із часом зброєю грабунку та насильства. P.S. Матами добрих результатів не досягти.

 

 

Програми за напрямком

Тотальна правда людям

 

Якийсь час я був прихильником модерування інформації, яка потрапляє в маси в умовах війни. Мені здавалося, не варто давати людям «складні» факти, адже не всі до цього готові, не всі емоційно зрілі, тому потрібна тактовність і зваженість. Сьогодні я переконаний: якщо наші лідери очікують від нас свідомих і відповідальних вчинків, тоді їм треба ставитися до нас так і ділитися інформацією, як зі свідомими й відповідальними громадянами. Тут між сторонами абсолютний знак рівності. Завжди будуть люди з філософією життя «моя хата скраю», але більшість готові боротися за власну свободу, і вони заслуговують на хай лякливу складну, але правду. Адже тільки знаючи правду можна діяти правильно. Напівправди спочатку заспокоюють, а пізніше — вбивають.

 

 

«Володар перснів» Толкіна

 

«Володар перснів» Толкіна, хоч і є «казкою» (висловлюючись мовою невігластва, здатного побачити користь лише в телевізійних новинах або газетах), насправді містить багато дивовижних істин про сенс боротьби, мужності, страждання, надії, нехай навіть не для себе.

 

 

Треба рухатися далі попри все

Мужність — це не завжди успіх, але завжди рух

Л. Крабб «Мовчання Адама»

 

Війна триває і зараз не час зупинятися — це буде пізніше, колись у майбутньому. Не час для відпочинку (без крайнощів), не час заглиблюватися у переживання власного болю (без крайнощів). Я втратив друга. Його звали Шостак Андрій. Він загинув захищаючи народ України. Я досі не можу попрощатися з ним, хоча був на його могилі. Цей досвід, я сподіваюся, буде й після війни, а поки залишається лише чекати. Що нам робити з усім нашим болем, втомою і невизначеністю? Деталей не знаю, багатьох відповідей я не маю ні для себе, ні для інших, але впевнений в одному — попри все треба рухатися далі. Л. Крабб у «Мовчанні Адама» говорить, що мужність — це не завжди успіх, але завжди рух. Для мене це визначення зараз дуже актуальне. 

 

Рухатися далі мені допомагає Божа підтримка й Боже слово, бо я борюся не «як інші, котрі не мають надії» (1 Сол. 4:13). Звершувати мій шлях мені допомагають мої близькі й друзі, без яких, мабуть, я вже зупинився б. Сподіваюсь, у вас теж є така суперсила. Мені із цим дуже пощастило.

 

 

Текст: Павло Горбунов, викладач УЄТС.
Фото: Дмитро Ларін

Рік, що нас змінив

    24 лютого 2022 року розділило наше життя на «до» і «після». Цей рік став великим...

Детальніше

Аполітичність, що вбиває

  Сьогодні багато українці очікують опозиційної реакції від російських християнських лідерів,...

Детальніше

Божа кара чи людська кривда?

  «Бог карає Україну…» – на жаль, з початку війни я чув цю фразу не лише від...

Детальніше

Де Бог?

  Елі Візель у книзі «Ніч» описує пекло концтабору, через яке він пройшов. Одного дня нацисти...

Детальніше

Євангеліє проти “русского мира”

  Уже ні для кого не таємниця, що за агресією Російської Федерації та путінським правлінням...

Детальніше

Проєкт “Вінтеризація”

        Волонтерство стало великою частиною життя семінарії. Хто б міг...

Детальніше

Підпишіться на новини