День матері

Вже довго сиджу на ліжку, обіймаю подушку й намагаюся впоратися з цим важким почуттям тривоги, яке іноді переростає в паніку. Хочу зрозуміти, як я дійшла до такого стану. Аналізувати не можу, і це мене ще більше дратує. Потрібно згадати, із чого все починалося!

Мій старший син народився восьмимісячним. Невелика вага – всього 1 800 грам. Були деякі ускладнення, але це не завадило нам з чоловіком радіти. У нас є син, він найрозумніший, найкрасивіший, най-най-най.І дуже серйозний! Чоловік народився! Ну так, він іноді хворів. Так, коли він почав ходити, він збив коліна. Загалом все було, як у всіх, поки не настав день, коли після легкої застуди він почав задихатися…

Цей день, напевно, назавжди закарбується в голові, і цей невтішний діагноз: бронхіальна астма. У  дев’ятимісячного хлопчика такий величезний і важкий, як бетонна плита, діагноз! Місяці, роки боротьби. У пошуках шляхів, методів і фахівців. Час проб і помилок. І знову проб і помилок. Зараз йому 4 роки. Він спить у себе в ліжечку. Його молодший брат поруч. Чоловік теж тут. Йому доводиться брати на себе всю найважчу роботу. Я його дуже люблю й ціную, але ось вже рік відчуваю себе самотньою. Прокидаюся від кожного чхання та кашлю своєї дитини. Прокидаюся й плачу, просто сил вже немає. З жахом думаю, що коли почнеться черговий напад, я нічого не можу вдіяти. Поступово занурююся в дрімоту, спокійно ковзаю по подушці й засинаю.

«Світлано, вставай!» – це був голос мого чоловіка.

У синулі новий напад. Зібрала залишки сили в кулак. Я йому потрібна! Встаю. Кажу, що кому робити. А сама набираю такий дорогий і знайомий номер швидкої допомоги. Тепер мені доводиться чекати.Хвилини очікування приїзду швидкої допомоги тривають вічність. Я ходжу по кімнаті з хлопчиком на руках і ні про що не думаю – навчилася це робити, щоб не зійти з розуму. І ось він, довгоочікуваний дзвінок у двері. 

Зазвичай їхній приїзд – це чітка й швидка допомога: приїзд – укол – від’їзд. Сьогодні було якось не так. Чомусь лікар завагався, і це почало мене дратувати ще більше. З’явилася думка: «Чого ти чекаєш?» Він побачив моє хвилювання і почав говорити. Ви коли-небудь занурювали замерзлі руки в теплу воду? Пам’ятайте це відчуття? У мене був приблизно такий же стан, коли лікар почав розмову. Його голос був настільки тихим і спокійним, що просто не вписувався в ситуацію, де всі бігали й намагалися допомогти маленькій дитині, і водночас цей голос наче занурював мене в тепло та спокій.

Не пам’ятаю дослівно, що він казав, пам’ятаю тільки сенс: «Дитині в такому стані потрібна стабільна мама. Можна обійтися без ліків, якщо просто спокійно з ним розмовляти. Я вам покажу, як це зробити, і буду з вами, поки йому не стане краще».

Коли цей лікар зі мною заговорив, сталося щось дивне. Напруження, як маленькі голочки, вийшло з тіла, і я сіла на диван. З очей текли сльози. Побачивши, як лікар спілкується з моєю дитиною, заспокоїлася. І син теж. Його рівне дихання і ніжний, як дзвіночок, сміх нарешті повернув мене до життя.

Ось він, початок нового дня! У мене з’явилися сили й упевненість, що все буде добре. Ми впораємося! З того дня пройшло вже багато років. Син живий і, слава Богу, здоровий. Але я завжди буду пам’ятати той день і того лікаря. Найголовніше, що я зрозуміла: дитині потрібна спокійна й стабільна мама. Опісля це допомагало мені багато разів у житті.

Сьогодні день матері. Нехай Господь щедро й рясно благословить нас. Нехай наші дітки будуть живі та здорові. Подбайте про себе, і вашим дітям буде щастя.

P.S. До речі, розуміння цього принципу згодом вплинуло на мій вибір професії, але це вже інша історія…