Різні форми поклоніння

Коли ми розмірковуємо про поклоніння, то найчастіше уявляємо людей, що співають. У стародавні часи то, мабуть, був би образ людей, які споживають їжу, бо жертви та її розділення з божеством відігравали ключову роль у поклонінні. Отже, на наше розуміння поклоніння впливає наша культура й релігійні звички. То що ж ми можемо спостерігати в текстах Біблії та чого можемо навчитися з досвіду Церкви, що практикувала поклоніння до нас? Та й взагалі, чим є поклоніння, якщо ми намагаємося говорити про його форми? 

Важливо зазначити, що на фундаментальному рівні поклоніння є визнанням влади й величі Бога, взаємодія з Ним у цьому спогляданні та реакції на одкровення про Нього. Це означає, що форм поклоніння може бути багато, але акцент завжди має бути саме на Бозі й на створенні умов для нашого долучення до поклоніння.

Якщо узагальнити, усе поклоніння покликане бути молитвою. Тобто воно задумане як взаємодія з Богом, направленістю на Нього й здатністю Його чути. Тому поклоніння без молитовного розуміння його природи може легко перетворитися на відтворення певних дій і намагання маніпулювати Богом чи людьми, які зібралися.

Молитва може бути різною. Біблія й церковна традиція являють собою форму записаної молитви, що допомагає нам формувати певне молитовне бачення й звички. Також відома спонтанна молитва, яка виникає в контексті визначених тем і подій або взагалі є абсолютно непідготовленою реакцію на досвід взаємодії з Богом.

Не менш важливим проявом молитви є тиша.

Для багатьох тиша й мовчання не асоціюються з молитвою. Але молитва — не одностороннє надсилання бажань і запитів Богу. Молитва є двосторонньою комунікацією, а отже, потребує уважності до Божого голосу та здатності «мовчати» (не лише буквально, а й у контексті дисципліни думок і внутрішньої тиші). Тому для богослужебних та особистих практик важливо досліджувати й інтегрувати паузи та періоди тиші, коли ми можемо спокійно відкриватись до голосу Божого або просто насолоджуватись Його присутністю в спокої.

Історичні церкви приділяють значну увагу до простору як форми поклоніння. Тому доволі давно з’явилась традиція молитися згідно з темами й місцями в просторах храмових будівель або облаштованих шляхів. Одним з прикладів таких практик може бути увага до «станцій хреста», або молитовні лабіринти, або деякі з форм «хресних ходів» (тих, які практикувалися ранньою Церквою, а не сучасні, що можуть мати ознаки демонстрацій і політичних перформансів), молитовне споглядання фресок і мозаїк у храмах східної традиції. Така практика може відволікти нас від звичної тематики молитви, концентрувати увагу на присутності тут і зараз, а також допомогти практикувати молитовну тишу й навчання з історій, до яких ми не обов’язково звертаємося під час особистого поклоніння.

Молитовна прогулянка або взаємодія з простором під час поклоніння може допомогти відвести погляд від свого внутрішнього світу та віднайти нові аспекти молитви й взаємодії з біблійними історіями. Прогулянка Софією Київською може привести нас до міркувань про зраду Юди, чи зустрічі Аврама з трьома подорожніми, чи Останній Суд.

Однією з важливих форм поклоніння, що трапляється на сторінках Біблії та завжди практикувалася в історії Церкви, є використання музики. Тобто музика без співу, музика як самодостатня форма приводження спільноти до Бога. Музика здавна поєднувалася з людською здатністю переживати реальність емоційно, не завжди знаходячи раціональні концепції та причини. Також саме через здатність музики майже фізично впливати на людину, музика використовувалась для створення умов висловлювання своїх переживань або для заспокоєння своїх важких емоцій.

Музика традиційно сприймалась і як форма розповіді, що допомагає нам готувати своє серце до чутливості, і як форма зцілення, через яку Бог проговорює до глибин серця. Тому ми маємо не забувати про важливість музики самої в собі під час наших зібрань і поклоніння.

Проголошення слова Божого й прийняття його громадою є традиційною формою поклоніння, що багаторазово описана в Біблії. Але одним із сучасних викликів цієї форми поклоніння стала приватизація цього досвіду, тобто перенесення читання Біблії в особистий простір поклоніння й нездатність розділити сприйняття Слова з громадою. Тому важливо практикувати читання Слова на наших спільних зібраннях, поєднуючи тексти Писання з нашими піснями й проповідями, а також залишаючи простір на молитовну відповідь і міркування.

Проповідь є не лише навчальним засобом для вірян чи формою євангелізації, але насамперед — поклонінням Богу в громаді. Проповідь задумана, щоб закликати нас бути чутливими до Бога, вона покликана нагадати про Його якості, Його вірність і владу. Проповідь є пророчим словом для народу Бога, щоб переживати Його присутність тут і зараз.

Також проповідь може мати різні форми. Нам відомі як записані й поетичні форми проповіді, так і майже лекційні тлумачення або пророчі запальні промови. Але в центрі проповіді, звичайно, завжди мають бути Слово Боже й запрошення Духа Святого до актуалізації цього Слова в нашому житті.

Церковне зібрання саме як християнську громаду, а не просто групу дослідження Біблії чи спілкування вирізняє звершення причастя та участь у ньому членів громади. Причастя являє нам Божу присутність у Завіті й виходить за межі емоційного або інтелектуального сприйняття Бога, створюючи простір для поклоніння досвіду й слухняності. Також причастя нагадує, що, як їжа наповнює нас життям, Бог є первинним джерелом життя та являє нам його у Христі й у зібранні нашої громади.

У причасті важливе поклоніння покори та прийняття Божого дару спасіння й співучасті з Божим народом.

На зібраннях громади традиційно практикуються сповідання спільної віри. Це може практикуватись у спільному проголошенні Символу Віри, Господньої Молитви, благословень, декламування ключових біблійних текстів чи інших загальних істин віри, що промовляє громада. Так само може практикуватися загальна сповідь гріхів чи визнання інших істин, що стосуються всіх і є основою благочестя і християнського вчення.

Сповідання можуть мати форму пісень, але основним аспектом поклоніння в сповіді й досі є проголошення певних істин, що закликають проживати нашу істинну ідентичність у нашій взаємодії з Богом.

Пожертви покликані бути формою поклоніння, бо, як і інші аспекти нашого життя, являють спосіб взаємодії з Богом і піклування про ближнього. Пожертви можуть стати об’єктом маніпуляцій, але це не скасовує їхньої молитовної ролі в християнському житті. Тобто в служінні пожертв християни поклоняються Богу своїм майном, визнаючи Його владу над усім майном світу й практикуючи свою віру в піклуванні про громаду та нужденних, якими опікується ця громада.

Звичайно, спільне виконання пісень традиційно асоціюється з поклонінням. Це дійсно важлива й формувальна складова частина поклоніння. Але не єдина й не обов’язково центральна. Також важливо пам’ятати, що здорове поклоніння охоплює різні форми й створює здоровий баланс під час зібрання громади. Пісенна форма може інтегрувати в собі інші форми поклоніння, але важливо пам’ятати про ці форми й давати їм змогу розкриватися.

Багато авторів, дослідників і лідерів церков згадують й інші форми поклоніння: через їжу, танець, театралізовані дії, використання відео, тактильні форми поклоніння (від потискування рук, до взаємодії з тваринами й матеріалами), поклоніння через хрещення й багато інших варіацій уже згаданих форм.

Утім, хай який досвід поклоніння в нас був, варто нагадувати собі, що поклоніння не обов’язково має бути особистим і комфортним. Більшість форм поклоніння завжди мали контекст громади й не були покликані створювати комфорт чи душевне натхнення для того, хто поклоняється. Ціллю поклоніння були відкритість до Божої дії та здатність до трансформації, зміни, переродження на подобу Бога. Також поклоніння не обмежується згаданими формами й може практикуватися по-різному, у різних обставинах, у різних громадах. Особисте поклоніння теж важливе, але воно не має замінити спільне й не може використовувати більшість форм спільного поклоніння в громаді.

Проте важливо пам’ятати: хоч яку форму ми оберемо й хай чому надаватимемо пріоритетність, ми маємо прагнути до цілісного поклоніння, поклоніння громадою та поклоніння з формотворчою дією. Також наше поклоніння завжди має бути христоцентричним, у запрошені Святого Духа та в прийнятті своєї ідентичності й покликання від Отця.