Воскресіння Господнє

Коли християни вітають одне одного з Христовим воскресінням «Христос Воскрес!» – це не просто висловлювання певного традиційного обряду, звички чи цінностей – це теза про природу реальності. У часи повномасштабної війни звістка про нове життя може здаватись іронічною та навіть злою, тому що навколо бачимо багато страждання й смерті без воскресіння та життя, лише з надією на них. Втім, звістка про воскресіння Христа особливо важлива зараз, бо вона нагадує, що субота страждань і «смерті Бога» не безкінечна та що за страхом злободенності слідує присутність миру.

Апостол Іван нагадує нам події тієї неділі:

У наші часи є багато страхів: повітряні тривоги, звістки про загиблих друзів, втрата дому, втрата сім’ї, втрата життя. Ніхто не може гарантувати безпеку завтрашнього дня чи вірність тих, хто нас оточує. Ніхто не може вберегти наше служіння чи сім’ю від кризи. Відповідь Благої Звістки на це – «Мир вам! І, сказавши оце, показав Він їм руки та бока». Своїм воскресінням Ісус приносить мир, але Він приносить його з проколотими руками та боком. Ісус не ігнорує страждання, не ігнорує смерть – Він «носить» їх у Собі, але трансформує їх славою воскресіння. 

Страждання й смерть не мають останнього слова, але передують славі воскресіння. Страх учнів долається не тріумфальними перемогами над тими, кого вони бояться. Ба більше, Ісус являє їм наслідки зла тих, кого вони бояться. Він ніби нагадує про «роковини Бучі», показуючи Свої, ще вчора смертельні рани, які, проте, сьогодні вже не смертельні… Він одночасно являє не тільки всю повноту пекельності розп’яття, але й Свою любов і тріумф над тими, хто використовував його як знаряддя упокорення й влади над життям іншого.

Пізніше Ісус скаже Петру:

Шлях Христа та Його воскресіння не відкривають учням майбутнє без проблем і страждань, воскресіння Христа не звільняє Його учнів від смерті одразу. 

Втім, воскресіння дає простір для надії, бо учні переживають «кінець» у явленні Ісуса, Який воскрес й інтегрував увесь досвід смерті в нове життя, де смерті вже немає. Цей досвід дає учням сили та вірності пройти свій шлях «до хреста», дивлячись крізь нього в славу воскресіння.

Тому, коли ми вітаємо одне одного словами «Христос Воскрес!», ми звіщаємо факт того, що життя долає смерть. Що за будь-яким стражданням є надія на світло воскресіння, що наші страждання не просто беззмістовні, що в наших ранах присутні рани Христа, і вони наповнюють смерть життям. І якщо нам, як Петру, доведеться пройти шляхом смертельної темряви, ми зможемо подолати її у світлі недільного ранку, із даром «миру», що його залишив Ісус. Ми можемо горювати й втрачати, але водночас не давати цьому досвіду поставити крапку…

Христос воістину Воскрес!

Воскреснемо й ми.